Cxemcast 049 – KiK

Як відбувався процес запису лайву, які інструменти використовували? Яка ідея і естетика стали основою запису?

У нас є студія, яку ми довгий час збирали і яку досі модернізуємо, постійно щось змінюючи і додаючи нові інструменти. Я, наприклад, ще з шкільних часів колекціоную радянські синтезатори і різні прилади. Звичайно, не всі приживаються: якщо пару років чимось не користуюся, то міняю на інший девайс, тому комора в себе вміщує приблизно стільки ж технічного обладнання, скільки і студія.
З приводу інструментарію – зараз і згадати складно, що конкретно використовували. Драматургія гри формується в самому процесі, який в результаті направляє нас і підказує, який з підручних інструментів стане найбільш виразним засобом. Всі наші лайви зазвичай так і протікають:  не артикулюючи нічого конкретного, ми починаємо грати і через якийсь час з'являється загальний біт, який далі злагоджено розвивається. Буває, відразу він не з’являється. Тоді ми робимо паузу, тому що продовжувати безглуздо. П’ємо чай, говоримо про книжки, фільми, науку, та про що завгодно, однак уникаючи теми музики. Велика частина того, що ми записуємо, з’являється саме так. Іноді ми використовуємо заготовки, які видозмінюються, кожен раз розвиваються в іншому напрямку і звучать по-новому. Саме ця жива думка, а не повторення одного і того ж, для мене є чесним ставленням до того, чим ми займаємося.
Ми з Павлом співпрацюємо з різними перервами майже 15 років, 10 з яких присвятили електронній естетиці. Але немає різниці, граємо ми на гітарах чи на синтезаторах, головне – є пульс між нами чи ні. Рік тому ми писали все на касети чи бобінник, потім вирізали фрагменти. Так з’явилася збірка, випущена на лейблі NYH, але багато матеріалу було втрачено через некоректний запис, тому ми перейшли на 16-канальний запис з пульта (наш друг якраз подарував нам старенький G4), щоб можна було редагувати зігране.

Як ти думаєш, чи вийшло б у вас створити такий самий матеріал, але за допомогою комп’ютера, а не аналога?

Думаю, що так. Це скоріше питання переваги. У нас були періоди, коли ми грали тільки на комп’ютерах – музика від цього не сильно страждала, але при роботі з софтом доводиться максимально розсовувати рамки внутрішніх самообмежень через різноманіття виражальних засобів.

Як ти познайомився з Павлом?

У Курську в 90-х була сформована локальна незалежна сцена, а Павло був одним з її стовпів, так що не перетнутися нам було неможливо. У 1996 я презентував свій проект, запрограмований на Spectrum ZX в клубі, де працював Павло. Далі просто спілкувалися і з часом почали грати разом.

Наскільки масштабною є музична сцена в Курську?

У Курську є кілька музичних рухів, що розвиваються, але в основному це позерство – зробити модну аватарку для соцмереж за пультом або з гітарою. Будь-якого продюсера або музиканта видно за кілометр, навіть якщо він абсолютно не вміє грати або зводити матеріал. Але якщо в артиста є чесність, для мене – це вирішальний фактор, аби протягнути руку і допомогти чим можу. Однак є і важка артилерія людей з бездоганним смаком, які точно знають, що вони роблять, не зважаючи на моду. Як правило, з такими людьми ми більш, ніж дружні: наприклад, DJ Killer, навколо якого вже більше 15 років обертається все, на що варто звернути увагу в танцювальній культурі нашого міста.

Розкажи про незалежну сцену 90-х у Курську. Як це було?

Це була велика і різношерста тусовка, яку об’єднувала відвертість і чесність по відношенню до публіки, себе і роботи. Мій друг, музичний критик Віктор Піняєв, написав не одну статтю про те, що подібної сцени не було ніде на всій території Союзу. Унікальність деяких колективів досі викликає шанобливий трепет, так як вони передбачили тенденції, які увійшли в тренд набагато пізніше. Звичайно ж, в основі своїй, це була гітарна культура, але з дуже потужною танцювальною основою.
Невід’ємною частиною будь-якого концерту були танці під касетного діджея після виступу груп, так як не було поділу і розшарування – це становило одне культурне середовище, зрозуміле всім. Тому я без побоювання міг представляти свої електронні роботи після живого проекту: куди важливішим є посил і контент, аніж форма, за допомогою якої він буде представлений. Чесність найзначиміших особистостей тієї сцени підтверджується й тим, що до сьогоднішнього дня більшість з них знаходяться в авангарді культурного і музичного життя міста.

Виходить, що сцена досі є, але про неї мало хто знає і все це знаходиться в самоізоляції від зовнішнього світу і від молодого покоління?

Молоде покоління, як йому і належить, набиває власні гулі і винаходить свій велосипед, а для тих, кому цікаво, – двері завжди відкриті. Ми стикнулися з тим, що вік, виявляється, може бути розділювальною смугою. Деякі люди, слухаючи нашу музику, сильно дивуються, що нам не 20. Хоча я звик сприймати мистецтво у відриві від віку, прописки, гастрономічних уподобань чи інших умовностей.

Чи часто в місті проходять музичні заходи?

Рівно настільки часто, наскільки ми самі їх влаштовуємо – якщо говорити про вечірки і концерти, гідні уваги. Всю цю весну наша команда готувала занедбане бомбосховище на околиці міста для серії заходів, отримуючи дозволи і вкладаючи свої сили і фінанси в цю справу. В результаті одна, але дуже потужна тусовка відбулася, чому ми і наші гості були невимовно раді.
У плані загальнокультурних подій, зараз відбувається набагато більше концертів. До нас приїжджають цікаві виконавці, піаністи, оркестри, джазові колективи, потік європейських і американських гастролюючих груп зачіпає наше місто по дорозі в Москву. Я намагаюся відбирати близькі мені по наповненню і насолоджуватися.

Наскільки відчувається вплив Москви на Курськ?

Чим ближче до масової культури, тим більше з’являється схожості і перетинів, а так як ми знаходимося по іншу сторону світогляду, то ніякого впливу не відчуваємо.

Чи можна стверджувати, що у периферії є якийсь шарм, який цікавим чином транслюється в електронну музику?

Можливо, я би став говорити про провінційну відкритість та довірливість, але зараз тільки людський фактор може фігурувати як базовий. Я знайомий з крутими столичними музикантами, які відкриті і прості в спілкуванні, незважаючи на рівень і репутацію. Водночас деколи бачуся з місцевими зарозумілими і пихатими продюсерами, не розуміючи, чим обґрунтована така поведінка.

Одним словом, де ти живеш і твориш як музикант, продюсер або художник не має значення, чи не так?

Абсолютно вірно. Не варто здаватися кращим, ніж є насправді. Важливо не брехати самому собі, а як наслідок і оточуючим, а тільки чесно робити свою справу і не переживати, що немає сотень ридаючих прихильниць. Може сенс твого життя – допомогти своєю музикою конкретній людині, і це куди важливіше багато чого іншого.

Це твій сенс заняття музикою і саундом?

Це мій сенс існувати, а музика – це один із способів вираження, до якого можна застосувати ті ж життєві принципи, що і до всього іншого. Сенс в нашій реальності або всесвіті швидше за все відсутній, хотілося б займатися створенням смислів, але на це не вистачає часу. В основному ми просто граємо як виходить, ґрунтуючись на інтуїції і культурному фундаменті.

А якщо це просто графоманія?

Графоманія передбачає єдиного усвідомленого споживача, яким є автор. Ми ж, роблячи продукт виключно для себе, часто знаходимо його в незнайомих локаціях у незнайомих людей.

Чи багато у вас релізів?

Рахунок не ведемо, але намагаємося весь матеріал, який виходить гідним, роздати  лейблам, щоб він не загубився, як мінімум. Хоча для мене реліз – це, безумовно, фізичний носій. Над цим ми поки ще працюємо і неодмінно почнемо вести рахунок.

Чому фізичний, а не цифровий? І, кажучи про носії, ти маєш на увазі вініл?

Вініл, касета, бобіна, восковий циліндр – все те, що можна помацати руками і звук якого буде мати власне забарвлення і специфіку. У нас є один реліз на вінілі, але його я навіть не бачив. Це самописний диск, записаний в моно. Але трек не чисто наш, а спільний запис з проектом «Почему Коммутатор Молчит» (рос. – «Чому Комутатор Мовчить»).

Але хіба зараз, в епоху інтернету, тактильність все ще має значення?

Зараз вона важлива як ніколи раніше. Сьогодні попередні ласки – це лайки під фотками, а не дотики; музика стала майстритися під колонки ноутбуків. В епоху інтернету, тобто в епоху безмежного доступу до знань, дуже хочеться просто помацати руками результат свого бачення світу.
Ми практикуємо «мікропаті» для друзів, коли від одного до двадцяти чоловік збираються у нас на студії і ми граємо для них, щоб вони відчули хвилі і натиск саме таким, як ми це переживаємо, а не як вийде на записі чи можна буде послухати в інтернеті. Це відчуття звуку – теж свого роду тактильність.

Які плани на майбутнє?

Часом плутаємо мрії і плани. Тому в планах – продовжувати рухатися до формування власної мови і філігранності саунду, щоб більш дохідливо вийшло висловлюватися, а в мріях – зануритися в rave-travelling і частіше виїжджати з лайвами за межі студії.



Інтерв’ю взяв Богдан Конаков.