Cxemcast 040 – Anna Haleta

Тель-Авів стає все більш помітним на музичній мапі світу. Що сприяло такому стрімкому розвитку?

В кінці 90-х – на початку 2000-х в Тель-Авіві була величезна сцена, з розмаїттям клубів, вечірок і афтерпаті. Потім в країні почалася інтифада, теракти, періодичні військові сутички. Від цього в першу чергу постраждало те, що можна назвати надмірностями. Які можуть бути принади життя, коли гинуть люди, вибухаючи в автобусах, туристів немає, а артисти остерігаються виступати в такому середовищі.

Незважаючи на війну, що відбувалася кілька років тому, нічне життя Ізраїлю змогло вижити. Багато в чому це заслуга таких клубів, як «The Block», «Breakfast», «Deli», «Bootleg», які щотижня привозять крутих артистів, утверджуючи Тель-Авів на світовій мапі електронної сцени. Зараз в місті за одну ніч паралельно відбувається кілька цікавих тій чи іншій публіці заходів, і це не враховуючи сильну гей-сцену, яка має пряме відношення до розвитку нічного життя Тель-Авіва.

Незважаючи на перманентну війну, люди все одно ходили в клуби?

Так, місцева публіка все ж ходила в клуби під час війни, але рідше. Такі події відразу ж б’ють по бюджету країни – все дорожчає, грошей на розваги стає менше, а про настрій йти кудись можна взагалі не говорити. Але заходи проходили, не всіх іноземних гостей скасували. Якось акуратно протрималися. Війна в Ізраїлі – це завжди лише на кілька тижнів, але вплив відчувається ще дуже довго. Політична ситуація тут – гаряча тема. У світі розходяться думки щодо того, що у нас відбувається, тому не всі артисти готові приїхати грати.

Чи підтримує влада розвиток нічної культури країни?

Влада не підтримує нічне життя – тільки мейнстрім, який якщо не вбиває музику, то вже точно не розвиває її, так само як і всю сцену. Вони лише виїжджають на нічний культурі, яка тут раптом спалахнула, і ще більше – на гей-культурі. Все, що створено – це справа рук народу, а не влади. Влада – це фальш.

Ти одна з творців промо-групи «Pacotek». Як довго вона існує і що змінилося за цей час?

«Pacotek» був створений Цахи Сузанна і мною в 2003 році в Єрусалимі. Вечірок, рейвів, клубів, електронних заходів, в цілому, практично не відбувалося в місті.

Тоді я тільки почала грати, Цахи також, і сцену для своїх виступів довелося створювати самим. Але ентузіазму у нас була гора, ми організували багато ризикованих нелегальних рейвів в околицях Єрусалиму і в самому місті. Ми зламували замки на занедбаних об’єктах, ставили на їх місце свої і проводили там рейв. Все відбувалося таким чином, поки на одному із заходів на військовій базі (яка, як ми думали, була покинутою) посеред танцполу десятки людей одночасно не наділи поліцейські кепки, жорстоко закривши захід.

З цього моменту від поліцейських було важко відв’язатися. Ми намагалися продовжувати робити рейви, але майже кожен раз у них був драматичний кінець або взагалі нічого не починалося. Ми робили це не тільки заради самобутньої атмосфери рейву – найбільше ми любили музику і тому нам довелося перебратися в менш приємні приміщення, які різко скоротили кількість відвідувачів. Нам було важливо, щоб був хороший звук і музика, намагалися не відставати й у візуальному плані. Але якась невелика кімната на третьому поверсі нудної будівлі – це не стоянка під землею в центрі Єрусалиму, де і кінця не видно. Нашим завданням було перевести фокус відвідувачів виключно на музику, ми привозили улюблених артистів, багато з яких були ще маловідомими в той час.

Зрештою, ми перенесли наші заходи в концертний хол, де люди нарешті відчули, заради чого ми все це робили взагалі. Після цього вже були клуби і вечірки в Тель-Авіві. За ці роки ми привезли багатьох шикарних музикантів: Daniel Bell, Cassy, ​​Levon Vincent, Steffi, Tama Sumo, Fred P, Mike Huckaby, всіх з лейбла «Dial Records», Shinedoe і багатьох інших. Сьогодні «Pacotek» – це один захід на місяць, бажано з місцевими артистами. На своє десятиріччя ми випустили платівку і готуємо наступні, але поки дещо повільно. Що стосується мене, то зараз я резидентка клубу «The Block», але ні я, ні Цахи не залишаємо «Pacotek» осторонь, незважаючи на зайнятість. А іноді ми й особисто беремо участь в організації заходу, де грає абсолютно «наш» за характером музикант.

Що в більшій мірі посприяло швидкому відновленню сцени: виступи іноземних артистів, чи ентузіазм локальних?

Привози іноземців завжди важливі. Проте сьогодні, коли місцевий діджей починає свій сет після іноземного гостя, ніхто не йде додому, як раніше. Клуби не так давно почали робити регулярні події, де у місцевих діджеїв є можливість виступити в «прайм-тайм» вечірки, а не тільки на самому початку або самому кінці. До того ж вечірки стали довшими, що теж важливо.

Кого б ти виділила з ізраїльських музикантів?

З відомих – Red Axes. Також Deepa & Biri. Ще кілька молодих хлопців, які років п’ять тому почали грати і відкрили свій звукозаписний лейбл «Parallax Recordings». Цей список може бути довгим. Нещодавно Afik Naim випустив платівку у Steffi на «Dolly».

Коли ти стала цікавитися музикою і почала грати?

Цікавитися електронною музикою я почала різко, приблизно в 2000 році. Пам’ятаю в 2001 році почула перший техно-альбом в навушниках – це був «Plastikman – Consumed» (1998). Відразу ж почала ходити на рейви і стояти навпроти діджеїв – спостерігати. Тоді я була впевнена, що він грає якісь старі платівки і на ходу редагує семпли. Але мені швидко все пояснили і в 2002 році я почала робити вже свої рейви. На початку 2003 року друзі принесли мені пульт, один програвач з пітчем фірми «Grundig». Так я вчилася міксувати з тим, що грало з домашнього CD.

Ти пишеш музику?

У мене є 15-20 закінчених треків, але, якщо чесно, то роблю це тільки, коли є натхнення. Виходить добре, але з треками треба сидіти працювати і витрачати час на це, а я більше всього на світі люблю діджеїти. Той час, який я можу витратити на написання треків, я витрачаю на пошук пластинок. Я розумію, що кар’єра будується певним чином, але головне бути відвертим з собою. Якщо захочу писати треки – буду це робити. Умови є.

Нещодавно на «Fact Magazine» вийшла стаття про те, що насправді не важливо, з якого носія грати,чи  це вініл, чи лептоп. Погодишся з цим?

У багатьох програм своє звучання і воно не завжди хороше, а з пластинками або флешками таких проблем немає, Pioneer відмінно відтворює звук файлу. І хоч я сама граю тільки з пластинок, флешка з декількома десятками своїх і чужих треків завжди зі мною. Треба б все перевести в цифру – якщо щось із сумкою трапиться, хоч файли залишаться.

У тебе велика колекція платівок?

Не величезна. Я обираю пластинки, можна сказати, пінцетом, не піддаючись миттєвим примхам. До того ж, грошей на великі закупи ніколи не було. Свого часу мені пощастило перебрати колекції діджеїв, які перейшли на цифру, де мені вдалося знайти такі раритети, які сьогодні багато чого варті. Серед усіх жанрів я шукаю відверту, чесну музику. Як і багато хто, напевно.

А тобі подобається нетанцювальна музика?

Я люблю групи від Sade до Psychic TV і Swans, подобатися модерн-класика, в якій можна копатися, як в бездонному колодязі... Також цікаві середньовічні меси і окремі виконавці різних жанрів – від пострадянської попси 90-х до Мамонова. У мене є друг, Михайло Брін – прекрасний діджей і продюсер, який підкидає мені абсолютно неймовірні речі. Наприклад вчора він подарував мені платівку раннього Mika Vainio «Gagarin Kombinaatti».

Як ти реагуєш на статті в журналах, в яких обговорюється тема дівчат-діджеїв, гендерна нерівність і т.д. Тебе це зачіпає?

Чому зачіпає? Ніколи про це не думаю, хоча часто запитують про (не)рівність. Але хіба всі чоловіки рівні або всі жінки рівні? Жартую, звісно. Я страждаю лише від того, що мені важко нести сумку, і не завжди є кому допомогти, а в цілому мої сети ніколи не несуть ніякого політичного навантаження.

Клубна музика досі залишається маргінальною в деяких країнах. По суті, це пережиток і стереотип. Ти згодна?

На сьогоднішній день клубна музика звучить повсюдно: я в «Сільпо» в Кіровограді, коли у мами була, чула шикарний соул.

Ти родом з Кіровограда?

Так, тому-то я і буваю часто в Україні, у мене ще залишилася сім’я в Кіровограді і Новгородці. Нас дуже мало, але я прилітаю, як тільки можу. Взагалі Україну ніколи не забувала, хоч і поїхала 21 рік тому.



Інтерв’ю взяв Богдан Конаков.