Cxemcast 028 – SomeDego

01. Sender Berlin - Sound & Zeit 1
02. Suburban Knight - Collaboration Alpha
03. Agaric - A Different Beginning
04. Arken - Vessel
05. DJ Qu - Undescribed3 (Execute)
06. Patrick Skoog & Fonos - Redshift
07. Regen - Shudder
08. Parallel 9 - Dominus
​09. Inland - Solstice
10. Memory Foundation - Untitled
11. Shed - Red Planet Express
12. Paul Mac - Untitled
13. Arctic Hospital - Frost Casting
14. Kazuya Kawakami - Footprint

Що означає Dego в твоєму монікері?

Якось давно я реєструвався на форумі й мені треба було вигадати унікальний нікнейм. Це перше, що тоді вигадав. Потім воно вже якось причепилося, а я не був проти. Нещодавно ось перейменувався у SomeDego, бо виявилося, що багато людей знають, хто такий ориґінальний Dego.

Якщо не помиляюся, ти програміст?

UX Designer. Якщо описати мою роботу коротко, я роблю програми такими, аби користувачеві не довелося довго думати, куди натискати. Це спеціальність на межі інженерної справи, психології та дизайну.

А як ти це з музикою поєднуєш?

Та ніяк. За це я музику й люблю.

Ти давно граєш?

Ще зі школи я був відповідальним за плейлист на всіх пиятиках і посиденьках. Перші потуги поставити музику в клубі були десь у 2000-у році. Була довга перерва й більш-менш регулярно за вертушками я стою з 2008-го.

Що граєш зазвичай?

Техно.

Ще починаючи з Addicted?

Я б сказав «вже з Addicted». Завжди був меломаном — люблю різну музику, але коли треба купувати платівки, доводиться обирати.

Тобто, ти купуєш лише “робочі” платівки?

Не тільки, але переважно. У мене на поличці і Колтрейн є, і старий драм-н-бейс.

Скільки вінілів у тебе зараз у колекції?

614 релізів.

Там багато Трезора?

Трезора багато не буває.

А сам пишеш музику?

Ні. Мене й на діджейство деколи не вистачає. Краще займатися чимось одним, але якісно.

Маєш на увазі, що діджейство для тебе “сяк-так”?

У жодному разі. Просто жити діджейським сквотом, як років 6 тому на Оболоні, я точно вже не хочу — тепер на першому плані вже інші цінності. Останнім часом робота й родина забирають більше енергії, тож доводиться балансувати. Зараз це радше хоббі, без якого мені важко уявити своє життя.

Що ти маєш на увазі під «діджейським сквотом»?

Нас було п’ятеро людей у трикімнатній квартирі. Хтось привіз свої вертушки, хтось звук. У кожного була своя колекція платівок (переважно дабстеп), і зі змінним успіхом ми грали на вечірках. Часто ми повним складом з сумками виїздили в Сінему чи під Міст. Є, що згадати. Припускаю, там Антон Texcut і познайомився з техно.

А чим зараз усі займаються?

Всі вже на той час змогли знайти непогану роботу в офісах: програміст, дизайнер, СММ-ник. Потім хтось одружився, хтось поїхав за кордон. Хтось усе разом — як я.

Так, до речі, ти переїхав до Чехії? Оселився в Празі?

У Брно. Це невелике спокійне місто, де гарно виховувати маленьких дітей, чим ми й займаємося. Та ми тут надовго не затримаємося — гормон рейву не дає спокою, Схеми не вистачає.

Ти там встигнув уже пограти?

Так, маю такий досвід. У барах чехи взагалі не танцюють, але в клубах публіка доволі люб’язна.

Напевно, техно-культура там не дуже розвинена. Можна ж просто до Берліна з’їздити?

Місцеві кажуть, що великі рейви тут уже відгриміли років 10 тому. Є гіпотеза, що молодь у невеличких містах раптово почала несамовито вчитися й займаєтися саморозвитком. Не знаю, наскільки це правда, але ось у Брно зібрати на техно людей 500 у закинутому приміщенні навряд вийде.

У Празі (єдиному місті Чехії з населенням більше мільйона) все дещо інакше: близькість Берліна відчувається через моду на берлінських продюсерів і одяг чорного кольору на техно-вечірках. Хотілося б робити дещо глибші висновки, але я ще не так довго тут живу.

Думаєш, і в нас скоро таке буде?

Не думаю. Київ — місто з особливим життєвим темпом. Пам’ятаю, як усі знайомі та й я сам скиглили, що піти нема куди, а хорошу музику хіба вдома на кухні послухаєш. Зараз є мало не на будь-який смак. Не заглиблюватимуся в причини, але все до цього йшло. Люди, які стоять у керма клубів і вечірок, не перший рік у цій справі. Важко уявити, що нове покоління враз засяде за книжки й перестане ходити на вечірки.

Можна припустити, що чехи після розвалу совка просто швидше змогли довести країну до ладу й ковтнули свободи, що й спричинило спалах рейвів (до якого нам ще далеко). Гедонізм тут є, але зараз він має інакший прояв — не такий, як ми звикли бачити в Києві. Та й не варто міряти країни їх столицями.

Але найкраща музика все одно лунає на кухнях?

Я б сказав так: кожній музиці свої час і місце.

А як щодо крос-жанрових подій?

Самому цікаво. Я поки погано орієнтуюся в тому, що відбувається у місті. Легкий доступ тут лише до комерційних подій.

А якщо не десь конкретно? Як ти загалом ставишся до таких форматів?

Я лише за. У кожному разі, все починалося з чиєїсь кухні, де опинилося більше двох слухачів.

Розкажи про свою першу платівку.

Такі історії люди розповідають затамувавши подих. У моєму випадку це була партія близько десяти платівок з Juno десь у 2007-му. Точно пам’ятаю, що там був альбом Octave One.

Зараз що найчастіше купуєш?

Мої набіги на магазини зазвичай доволі спонтанні, тож якусь тенденцію важко помітити. Це може бути два хаусові релізи з Juno, а за три місяці я куплю сім старих платівок з техно у берлінському Space Hall.

Яка музика потрапила до твого міксу?

Хотілося поставити техно, але не таке, як я граю на Схемі. Це такий мікс техно-татуся з клубної ізоляції. Якщо серйозно, хотів зібрати платівки, які я майже ніколи не грав — на Схемі точно. Сьогодні гуляв містом з донькою під легеньким дощиком і слухав; під таку погоду зайшло дуже непогано. Сподіваюся, і вам сподобається.

А чому на Схемі таке на ставлять? Може, у цьому й проблема, що нам не вистачає сміливості для експерименту?

Тут не в експерименті справа. На Схемі діджеєві соромитися нема приводу — найлюб’язніша публіка в наших широтах збирається саме тут, як на мене. З моїм міксом це радше питання настрою. На великому рейві я люблю поставити потужне техно й нічого з собою зробити не можу. Як я вже сказав, кожній музиці свої час і місце: тому, коли пишеш мікс удома, стіни диктують іншу музику.

Тобто, акцент не на музиці, а на танці?  

Техно-танець — це ж не просто танець. Тут на десять годин забувають про все на світі, танцюючи в оточенні людей, які наче катарсис переживають. Навіть слово “катарсис” у цьому контексті вже не здається занадто пафосним. Наш емоційний стан — радість, злість, депресія тощо — прямо впливає на органи, на організм.

Так само й навпаки: я міг декілька годин затято танцювати на вечірці, а потім ще тиждень-два переживати відчуття, наче з’їздив у круту відпустку й позбувся там тягаря буденності. Але у відпустці людина набирається візуальних спогадів, а тут наче й згадати нема чого — чистий стан. Загалом, якщо говорити про цінності техно, виходить наче танцювати про вірші.

Психологія танцю — це зрозуміло. Але таким чином можна ж зробити висновок, що людям потрібні лише пульс/ритм. Пряма бочка і більше нічого, так виходить?

Для техно ритм — один з ефективних способів донести щось публіці. Ним все не закінчується — це вже завдання діджея: обрати, чим він себе обмежуватиме.

Ти прибічник рівного сету?

Радше так. Але це не значить, що я не люблю послухати чиїсь експерименти.

Складається враження, що для багатьох експеримент є лише нагодою потішити власне марнославство: часто це кітч чи пародія на дуже серйозному обличчі. Що для тебе справжній експеримент?

Мені відносно музики слово “експеримент” узагалі не дуже подобається. Експерименти проводять в лабораторіях без певності, що саме вийде у результаті. Музикант чи діджей, як на мене, навпаки має чітко розуміти, що він хоче та якими методами він збирається це досягнути.

Місцевим музикантам і діджеям вистачає самоіронії?  

DJ Koze або Уве Шмідт у нас не скоро з’являться.

Не вистачає сміливості?

Це вже була б "вишенька на тортику". Загалом, ми нашими музикантами й діджеями цілком можемо пишатися — наша сцена не стоїть на місці й набагато сміливіша зараз, ніж років 5 тому.

Кого ти б виокремив з місцевих?

Коли ставлять такі запитання, я завжди боюся когось образити. Зараз часу не так багато, аби відслідковувати. Та й останні півроку живу не в Україні. Утім, декілька імен згадати я зобов’язаний: мені завжди подобався саунд Стаса Толкачова — це хлопець, який не зважає ні на кого, за що його й цінують.

Якщо говорити про діджеїв, мене не перестає дивувати Борис, так тримати! Активність на вечірках Peauty-fute також варта уваги. Можна ще когось згадати, якщо трохи поколупатися в пам’яті, але поки все.

Не думав когось з України в Чехію привезти?  

Думав. Та я ще не маю для цього потрібних знайомств і зв’язків. Судячи з усього, це тут вирішальний чинник.

Деколи зв’язки й знайомства заважають багатьом діджеям і продюсерам себе показати, це можна навіть “кумівством назвати”?  

Такий фільтр може виявитися позитивним чинником новачки проходять своєрідний відбір “худрадою” перед тим, як увійти до лайнапів вечірок. Щоправда, у Києві останнім часом на вечірках лише лінивий не грає — цифровий формат значно знизив поріг входу. Можна тут, до речі, пожалітися: якість страждає; але так усюди зараз. Тож у Києві загалом усе ок.

Тобі не важливо, з чого грає діджей — з платівки чи з трактору — головне, яка музика на виході?

Не бачу сенсу ділити діджеїв на два табори лише за тим, з якого формату вони грають. Ось вініл — це просто моя особиста пристрасть.

Чим тобі подобається Схема?

Схема — це ідеальна вечірка для мене. Найкраще, що в Києві є для техно — локація, звук, люди. Це не так просто зробити, тож велике дякую Славі й усім, хто допомагає!

 

Інтерв'ю взяв Богдан Конаков.