Cxemcast 027 – Roman K
Інтерв'ю взяв Богдан Конаков.
22.10.2015

Cxemcast 027 – Roman K
Інтерв'ю взяв Богдан Конаков.
22.10.2015



01. The Timeriter - Lost In Lyrix
02. Kuba Sojka - Future Mind
03. Sync 24 & Morphology - Phase Crush
04. Matti Turunen - Substellar Object
05. Exaltics - My Language (ERP Remix)
06. A Sagittariun - Gravitation Push
07. Drexcia - Depressurization
08. Dj Stingray 313 - eRbB4
09. Keith Tucker - We Are Detroit
10. Orson Wells - Space Echo
11. Jark Prongo - Moving Thru Your System
12. Plant 43 - Ubicomp Malfunction
13. Kan3da - Soundtest
14. ERP - El Camino
15. Route 8 - It Doesn't Matter Anymore



Зазвичай ти надаєш перевагу Чикаго, але твій мікс і останні сети вказують на любов до Детройта. Що сталося?


Я намагаюся не зациклюватися на одному напрямку, хай би це був Чикаго, Детройт або Берлін. Мені подобається постійно розширювати свої музичні інтереси. Останнім часом ділю музику просто на «подобається» і «не подобається».


Чи часто «не подобається» перетворюється на «подобається»?


Так, це дуже круте відчуття, коли чуєш щось удруге або утретє і думаєш: як я міг це пропустити? Деякі речі починаєш розуміти лише з часом. Це цілком нормально, як на мене. У музиці не можна знати все й відразу.


А якщо навпаки? Чи є музика, за яку буває соромно?


Це радше музика, яка більше не надихає, але соромитися, мені здається, не можна. Інакше ми б просто не прийшли до того, що у нас зараз є.


А до чого ми зараз, власне, прийшли?


Ми тільки на початку шляху. Культура розвивається, талановитих артистів купа, локальна сцена зростає. У правильному напрямку рухаємося. Розвиток і рух — запорука успіху.


У такому разі скажи, кого ти можеш виокремити з локальної сцени?


Я боюся когось образити або пропустити. Намагаюся поважати працю кожного. У мене багато друзів і колег, на яких я рівняюсь. Навіть не уявляю, як усіх перелічити.


Ти ж пишеш музику, правильно?


Вчуся тільки... Я ще зовсім мало знаю і вмію в продакшені. Але мені дуже цікаво дізнаватися більше.


А коли ти почав грати?


Можна сказати, зі школи — у класі п’ятому була моя перша дискотека. Але за професійну апаратуру я вперше став у 2005 році. До цього були касети, комп'ютери і mp3-плеєри. 10 років буде влітку з того моменту. Як час летить!.. Треба не забути організувати щось принагідно.


Тебе багато хто знає ще й як колекціонера вінила. Яка платівка була першою?


Це був подарунок від автора на вечірці, де ми грали разом: The Timewriter, Soulstickers. Було це в 2007 році; здається, в Opium Beach club. Купувати платівки я почав приблизно з 2008-го.


І скільки в колекції зараз?


Приблизно півтори тисячі. Може, трохи більше.


А які улюблені?


Моя колекція переважно складається з хаус-музики. Але взагалі збираю все, від джазу, фанку та соул-музики до диско, хіп-хопу, електро і техно. Останнім часом щільно підсів на електро; звідси і постав мікс. До речі, це репродукція сету з минулої Схеми, під мостом. І це, мабуть, мій перший сет у такому темпі.


Зараз електро зазвучало на повну силу. Чим можна пояснити інтерес публіки?


У музичній історії все повторюється. Усе просто — техно відходить на другий план. З'являються нові стилі, або ж давно забуті знов набирають обертів. Раніше це був електро-хаус або електро-клеш. Зараз це звучання ближче до Детройта. За ним найближче майбутнє, я вважаю.


Виходить, хардкор ми теж почуємо?


Хардкор транслюють по телевізору щодня. (Сміється)


До речі, таку колекцію платівок ти зібрав від музичних дивідендів?


Ні, звичайно. Навіть попри те, що всі зароблені музикою гроші вкладаю назад, в музику. В Україні потрібно спершу гарно попрацювати, щоб купувати платівки. З моїх друзів-колекціонерів практично всі заробляють на платівки бізнесом або офісом.


Поєднувати роботу і творчість — чи не заважає це занурюватися в музику?


Заважає, й іноді буває дуже складно: наприклад, відіграти дві ночі поспіль після важкого тижня в офісі, і потім знову вийти на роботу в понеділок. Хто знає, той зрозуміє. Але така от ціна. Зараз я намагаюся менше грати, щоб більше часу і сил лишалося на музику. Для мене це шанс вирватися з офіса в майбутньому.


Ти хочеш сказати, що в майбутньому матимеш змогу займатися музикою — продакшн чи діджеїнг — і заробляти достатньо?


Це можливо тільки з гастролями за кордон.


А кому потрібен діджей з України, який грає детройтську музику, якщо є, власне, діджеї з Детройта?


Це 100%. Тому я й хочу навчитися писати свою.


І як звучить наше життя і те, що нас оточує?


Я розумію, на що ти натякаєш. Але в цьому житті я намагаюся бути оптимістом. Лягти і помирати, бо все погано — це не про мене. Буває, звичайно, притисне так, що хочеться кинути все і втекти. Я в такі моменти надягаю навушники, і музика лікує.


Ні, я не про те, що все навколо погано. Навпаки ж, у нас величезний потенціал перетворити те, де і як ми живемо, на щось нове!


Звісно. Я, наприклад, виріс у моря. Для мене це найкраще місце для натхнення. Але в Києві я провів половину життя і він вже по-своєму на мене вплинув.


А розкажи про своє «морське» життя. Ти ж через це «Кримський»?


Так, я народився в Ялті. Там досі живе вся моя сім'я... Є невеличке селище між Сімеїзом і Понизівкою — Кацивелі. Я сам звідти.


Ти говориш про активізацію київської сцени, але мені здається, що все лишилося на тому ж рівні. От раніше теж були хороші вечірки, цікаві артисти, ком'юніті. Наприклад, Addicted.


Раніше на вечірки Addicted приходило 200–300 людей. Ми частенько грали для напівпорожніх танцполів. Тоді Київ щільно сидів на румунській голці. Техно і хаус, які ми намагалися грати і привозити, особливо не користувалися попитом. Сьогодні потрібно дуже поклопотати, щоб привезти хоча б одного артиста з того списку. Ну а вечірки «для своїх» переросли в рейви, на яких о п’ятій ранку все тільки починається....


«Дуже поклопотати» — передусім, через кризу?


Не тільки. Гонорари і гастрольні графіки у артистів на кшталт Levon Vincent або Prosumer злетіли зі швидкістю світла. Convextion зараз дуже рідко виступає. Нам дуже пощастило привезти його. Усе завдяки Ігорю Глушко.


Виходить, привозити можливо — але не хайпових артистів?


Це дуже тонка межа, і тут дуже багато залежить від організаторів і від того, наскільки впевнено вони почуваються на ринку. На мій погляд, привози інколи бувають навіть зайвими! При правильному локальному лайнапі та просуванні заходу результат може бути набагато кращим за будь-який іноземний привоз.


Але я ось нерідко чув, що не варто вчащати з виступами локальних артистів. Що думаєш?


У всьому потрібно знати міру. Тут та сама історія — кожен має вирішити, що матиме на меті, навіщо він це робить і скільки йому потрібно виступів. Іноді руки сверблять скоріше покрутити платівки в найближчі вихідні, а іноді не можеш змусити себе вийти з дому. Якщо такі моменти настають, варто зробити паузу. Інакше навіщо взагалі цим займатися? Ну а якщо очі горять, то нащо собі відмовляти? Грай та лови кайф. Усе просто.


А чи має для тебе значення місце, де будеш грати?


Так. Я більше люблю маленькі локації і танцполи. Там ти ближче до публіки. Але іноді хочеться зіграти те, що не наважишся поставити в барі. У цьому разі Схема — ідеальний формат. Хоча пару років тому Схема якраз і була вечіркою на 150 людей, зараз це рейв на 1000.


Як ти взагалі ставишся до рейвів?


Якщо чесно, я жодного разу не грав на більш масштабній вечірці. Минулого разу мені дуже сподобалося. Це зовсім інший досвід і враження. Ще раз, для мене це можливість відкрити себе з іншого боку і дати публіці щось нове, несподіване; те, що не почуєш від мене більш ніде.


Бачив якось у тебе в руках дві половинки однієї платівки. Наскільки безпечно замовляти вінил здалеку? З якими ризиками стикаєшся?


Так, таке інколи буває, особливо з неперевіреними продавцями на Discogs. Завжди страхуйте доставку! Адже можна втратити набагато більше, «заощадивши» кілька доларів. З останнього — довгоочікувана платівка Marvin Dash, яку я вже пару років шукав і був нарешті знайшов. Селлер провтикав оформити страховку, і замість одного вінила приїхало два, а точніше — дві половинки платівки. Нічого страшного, знайду ще, але було прикро.


В Україні вже є варіанти придбати вінил?


Так, нещодавно в Closer відкрився магазин вінилових платівкок. Хлопці докладають неабияких зусиль, регулярно поповнюють асортимент, який переважно представлений електронною музикою (Андрію, привіт). Є ще Vinyla shop, там переважно сучасні хіти і класика (Юра, дай п'ять). І Discultura, звісно, там є багато різного.


Сам не планував відкрити шоп?


Так у мене він відкритий, у спальні!


З якою платівкою ти ніколи не розлучишся?


Це найскладніше питання. З останнього, що не виймаю з сумки — Kai Alce – Take A Chance в реміксі Larry Heard. Гадаю, це майбутня класика. Дуже крута платівка: як для домашнього прослуховування, так і для танцполу. Рекомендую.

Ми використовуємо файли cookies.