Cxemcast 026 – Rozet

01. Radioactive Man - White Light Monochrome
02. Junq - From Below
03. Drexciya - Wavejumper
04. Ondo Fudd - Harbour
05. Scape One - A Million Useful Things
06. Prisheletz - Trancendental Integrator
07. Inhuman Designed - The Conversion (Brice Kelly Remodel)
08. Deemphasis - Hypnosis (Mental Mix)
09. Boris Divider - I Was
10. Hardfloor - Swag My Glitch Up (DeFeKT Remix)
11. LFO - Tied Up Electro
12. Claro Intelecto - Tone
13. Steve Stoll - The Reflux
14. CRC - Vaskitsaherra (E.R.P Remix)
15. Blotnik Brothers - Depth Of Field
16. Spinks vs. Kalbata - Contact Jerusalem
17. DynaRec - Re-Automated
​18. Rude66 - Von Brauchitsch

Ти організатор вечірки Дисципліна. На чому в ній акцент і яка її ідея?

Акцент на жорсткій танцювальній музиці. Під жорсткою музикою я маю на увазі такі жанри як Industrial, EBM, TBM, Dark Electro й New Beat. З останнього ми зазвичай починаємо. Лайнап побудовано не просто так — чітко продумано, у якому порядку виступають артисти та яку музику вони грають. Тема з чорним дрескодом також працює — всі запарюються й приходять у чорному. Ще маємо єдиний стиль афіш і мерчу, у відео-арті також єдиний стиль. Ми робимо все самі — я і Марк Зисельсон, із яким ми цю вечірку й заснували.

З чого все починалося? Що підштовхнуло робити власні вечірки?

Початково була ідея зробити вечірку для себе через те, що нам не було куди піти в Москві. Починали для себе й вузького кола друзів. Потім усе стрімко почало рости — нам довелося щоразу змінювати клуби: якщо на перших вечірках було 250-300 людей, то на останніх ось уже більше тисячі. Тому в нас постійна проблема з місцем для вечірки — є лише декілька локацій, де ми можемо це зробити, але й вони не ідеальні.

На формат Дисципліни вплинула естетика німецького й британського індастріалу 80-х?

Звісно! А ще бельгійського. Тому в нас грає і старий класичний індастріал, і нові треки останніх років у схожому стилі.

Це відчутно в твоєму міксі. Але чи не здається тобі, що такі деталі як чорний одяг уже давно не актуальні?

Так, напевно. Але коли ми це починали у 2012-му, це зіграло свою роль. Зараз це вже звичка, тому на Дисципліну всі досі ходять у чорному, а приходити не в чорному суворо заборонено. Та й на вході продаються наші футболки — чорні, зрозуміло.

У міксі, між іншим, зовсім не та музика, яку ми граємо на Дисципліні. Це радше те, що я грав на інших вечірках останні рік-два. На моєму SoundCloud є два мікси спеціально для Дисципліни — ось там індастріал і все таке. Просто на інших вечірках подібне грати доволі жорстоко, тож зазвичай я граю електро, техно, ейсід.

Коли ти взагалі почав грати?

Гм. Перші спроби були ще наприкінці 90-х, але регулярно лише десь у 2010-2011-му, напевно.

І відразу задумав власні вечірки?

Десь у 2010-му я і почав їх влаштовувати. More Than Ever були ще в Лондоні, а потім цю ж вечірку я почав робити в московській Солянці.

У Лондоні?

Так, я прожив там 11 років: у Лондоні й Бристолі я вчився й працював. Почалося все в Ізраїлі, де я жив 9 років з 1991-го. Перші рейви, продакшн музики, діджейство — саме там я із цим усім познайомився.

Як відбувались вечірки в Лондоні? Іноземцю там має бути важко.

Я до того часу вже давно там мешкав і знав усіх у цій темі: тож перша вечірка минула дуже круто — усе було забито й уже опівночі довелося закрити вхід. За місяць я зробив ще один захід, так і поїхало. Після цього перенесли вечірку з клубу в ангар під залізничний міст у Східному Лондоні, але після другого разу ангар закрили через скарги місцевих мешканців.

Якби мені сказали, що Rozet прожив декілька років у Лондоні, спершу б уявляв аж ніяк не індустріальні теми.

Насправді, Лондон в індастріалі для мене зіграв дуже важливу роль. У якусь мить мій друг почав робити там індустріальну вечірку, яка доволі швидко стала популярною. Я ходив на все, нічого не пропускав. Я й до цього таку музику слухав, але не так фанатично. А тут прям дуже глибоко занурився. До речі, вечірка називалася Endurance (англ. «витривалість») і відюувалась у клубі The Alibi.

Ти ж і в інші місцини заглядав там? Fabric, Plastic People тощо?

У Fabric я був двічі — це дуже “туристичний” клуб. Там публіка така, розумієш… Plastic people був поруч із домом, я там деколи бував, — гарний затишний клуб із крутим звуком. Але улюблені місця: Elektrowerks, The Alibi, Macbeth і The Drop.

Існує стереотип, що в Лондоні важко показати щось нове й цікаве, важко взагалі зі своєю музикою пробитися; наскільки це правда?

Це правда. Там повно музикантів і діджеїв — багато з них талановиті. Вони виросли там і в них ця музика з дитинства: даб, джанґл, техно. Вони цим змалечку просякнуті, тому в них і виходить дуже природно.

Можливо, ми просто не помічаємо того, що закладено в нас?

Ні, це, вочевидь, щось інше. Тут у 80-х ще не було цієї клубної культури, щось з’являтися почало лише у 90-х — і не так, як там, звісно.  

Але тут, наприклад, ще раніше був супрематизм.

Не певен, що у нього є прямий зв’язок із клубною музикою. Хіба з абстрактною — ембіент чи IDM (Intellectual Dance Music). На початку нульових російський IDM поважали — випускали в Європі й Штатах. Тоді високо цінували місцевих артистів: Fizzarum, EU, Ambidextrous. Fizzarum, наприклад, випускалися на Domino. Вони й зараз є, просто трохи відійшло. Ми якось влаштовували у Солянці виступ Fizzarum разом з Oval. Ambidextrous регулярно щось випускає у Росії чи навіть за її кордоном.

Тебе питають, чому ти зараз у Москві й не повертаєшся до Лондона?

Питають, доволі часто.

І як ти відповідаєш?

Направду, я опинився в Москві доволі випадково й просто вирішив подивитися, що тут можна зробити; мені здалося, тут є потенціал. У мене є певні знання “звідти”, які виявилися доречними “тут”.  

Ти працював у Солянці, там це знадобилося?

Так, я був там арт-директором два роки. Знадобилися й зв’язки з виконавцями, і навички організації подій — букінг і таке інше.

Кажуть, це було чудове місце. Чому його закрили?

Так, це був дуже особливий клуб. Навіть більше, ніж просто клуб. Закрили рік тому через проблеми з орендатором — якісь чвари з міським керівництвом.

Звичайна історія?

У цій країні — так, на жаль.

Наскільки взагалі у клубній культурі Москви все змінилося за останні декілька років?  

Мені здається, стало трохи нудніше. Все якось приїлося й набридло. Всі події схожі одна на одну, все повторюється; цікавість до подій зникла, як на мене. Ми нещодавно пройшлися в суботу всіми основними точками й усюди було порожньо, навіть не зважаючи на гарні лайнапи. Можливо, це ще просто “не сезон”, але ось було відчуття, що всім остогидло те, що відбувається. Усе перетворилося на створення зустрічі у фейсбуку й подальше запрошення туди друзів. А крутих ідей дуже мало.

Не вистачає концептів у стилі Bunker?

Взагалі не вистачає концептів. Справа навіть не в стилі музики — все зів’яло. Відкрилися нові місця, наче ж є вибір, а сходити немає куди.

Може, це через те, що в людей грошей немає?

Так на багато вечірок навіть вхід безкоштовний! Ну, криза якось повпливала, але це не головна причина. Та ж Арма як і раніше збирає щоразу багато людей. Але Арма завше була дещо окремою темою зі своєю власною публікою. Я радше про регулярні клубні історії.

Чув якось фразу: «Люди бояться нової музики». Не в цьому проблема?

Хтось боїться, а хтось навпаки чекає на неї.

Добре, тоді особисте запитання: що ти сам любиш слухати, але поки не можеш поставити?

Happy Hardcore! Граю його деколи під ранок — у Солянці навіть фішка така була, коли люди чекали на цей момент і починали кричати щоразу.

В інтерв’ю раніше ти казав, що любиш EBM, це так?

Electronic Body Music для мене — танцювальний нащадок індустріальної музики: вся ця бельгійська тема, Front 242. Жорстка танцювальна музика, жорстка дискотека.

Разом із чорним дуже органічно виглядає.

Ну, чорний — це трохи прикол уже, звісно. Але на Дисципліні він працює.

Ти пишеш музику зараз?

Я з цього починав і доволі довго цим займався. Потім закинув, але зараз повертаюся до цього. Зробив декілька релізів, потім університет — не до цього було. А згодом якось усе захерилося. Але іншу музику я писав: електроніку, IDM. Ось наприклад: discogs.com/Rockin-Pony-Hello/release/24562 — цей альбом вийшов на берлінському лейблі, на якому виходили Arovane, Society Suckers, Karl Marx Stadt. Були ще різні збірки в Штатах, Португалії, Німеччині. А з тим альбомом я наприкінці 2001-о, здається, їздив у тур Європою.

А хто з місцевих тобі цікавий? Зараз українські й російські артисти потрохи випускаються.

Interchain / Obgon, Celebrine, OL, Flourish Fill, Prisheletz, Philipp Gorbachev (якщо його можна вважати місцевим). Те, що Назар випускає на Wicked Bass також подобається. Дещо на ГОСТ Звук, пітерський Moralez.

Не думав створити власний лейбл?

Поки зарано щось казати, але задум є вже давно. Сподіваюся, втілю його згодом. Це лише про музику, яка грає на Дисципліні — іншої музики повно навіть тут.

Якщо трішки забігти наперед, що саме ти б хотів видавати та як?

У нас була ідея випускати варті уваги місцеві теми та перевидавати деякі рідкісні індустріальні платівки, яких тут уже не дістати (ліцензійно, звісно). У нас — це в мене й Марка, з яким ми робимо Дисципліну. Ми часто обговорюємо такі речі з виконавцями, які грають у нас: Futurist, Rob Dirton, Deutschmark, Voloshin.

Тобто, у вас уже є своєрідна спільнота?

Так і є. Тут зібралися дуже цінні й особливі люди.

А індастріал локальний є?

Не будемо про це. Знаєш, індустріальна тусівка також дуже різна. Є ж ще інші вечірки, де бриті здоровані в шкірянках тусуються, готичні дами й усе таке. І там грає дещо інший індастріал, пошлий. Ось такий індастріал тут є, на жаль. Може, я чогось вартого уваги не чув, але зазвичай це слухати сумно. Є група Крепкий Продукт, можна послухати ще Вяча на Жидком небе.

Індастріал багато чим пов’язаний з нойзом. Там також має ж бути експеримент, естетика своєрідна.

Річ не в експерименті. Індастріал, який пов’язаний із нойзом, — це вже не для танцю.

Тебе цікавить тільки танець?

На Дисципліні — так. Зазвичай спершу грає повільний індастріал, як для розігріву, потім поступово розганяється й під ранок уже зовсім жесть несеться.

Чи пов’язані body dance і рейв культура?

Так! Усе якось взаємопов’язано. У бельгійській музиці це все особливо близько, якщо брати кінець 80-х і початок 90-х.

Ти доволі часто згадуєш про 80-і й 90-і. Тобі не здається, що варто відходити від минулого та шукати щось своє?

Відмовитися — точно ні. Без них не було б нічого, що відбувається зараз. Вплив цієї музики очевидний — це те, на чому ми виросли й що нас зробило. Звісно, це не означає, що я не цікавлюся й не приймаю сучасну музику, але вона не завжди мене тішить. Я регулярно відслідковую нові релізи й періодично витрачаю цілий день на пошук нової музики.

Без бекграунду нікуди, звісно; та складається враження, що всі стовбичать на одному місці. Ти ж сам про вечірки казав, що все однакове.  

Музика останніх років — хаус, техно. Тут справа не лише в музиці та її стилях, а радше в концепції вечірок, якихось прикольних фішках. Якщо з’являється якийсь новий стиль раптом (як от дабстеп) — усі ж відразу на нього йдуть, усіх впирає.

Чим ти займаєшся ще, крім Дисципліни?

Періодичнно роблю інші вечірки, трохи менші; допомагаю Interchain робити вечірку Rawgress (скоро ось буде одна з американцями Container). Ще граю постійно, букінгом займаюся — щоправда, з цим зараз через кризу важкувато. Влітку допомагав пітерській команді робити фестиваль Present Perfect, який у музеї стріт-арту відбувався.

Який твій найцікавіший привоз?

Як особистості мені цікаві були ERP/Convextion і Zebra Katz. А виступи найбільше сподобалися у Zebra Katz, Genius of Time і DMX Krew. У Virgo Four був чудовий лайв, дуже душевний. Але так відразу все й не згадати.

Давай тоді про мікс: яку ідею ти в нього заклав?

Я просто дуже люблю електро, а таку музику тут майже ніхто не грає. Давно хотів записати цей мікс, але все руки не доходили. Останні рік-півтора я граю щось подібне або техно. Щоправда, я інколи помічаю на вечірках, що люди чомусь лякаються електро: непряма бочка, щось не так. Має ж бути різноманіття! Як би я не любив електро, слухати таке всю ніч набридає — у всьому має бути баланс і міра.

Знову ж, хочеться, аби місцеві клуби й промоутери не боялися нового, не замикалися на чомусь одному. Штибу: ми це робимо, а ось це вже не можна. Мені здається, треба мислити ширше. Звісно, у кожного клубу свої правила й політика, але, наприклад, якщо заклад робить вечірки з техно, гіп-гопом, інді, а джангл раптом не можна — я цього не розумію. Якісь штучні рамки, закритість.

Багато ще ж від публіки залежить.

Це також, але треба ж залучати нові різні штуки: не завжди можна вгадати, що зайде, а що – ні.  

Що б ти з такого божевільного спробував?

Нелегальний рейв у Парку Горького! А взагалі я хочу організувати лайв Merzbow, наприклад, у якомусь незвичному просторі; але він із різних причин не хоче їхати до Росії. Або концерт Front242 у невеличкому клубі, де буде все забито й усі кричатимуть. Або лайв Autechre у якомусь незвичному приміщенні, але вони також не хочуть приїздити.

Окей, тоді запитання зовсім інтимне: як ти ставишся до музики особисто, наскільки вона важлива в твоєму житті?

Музика завжди займала важливе місце в моєму житті. Ось робота в Солянці мені ніколи нічим не заважала. Але важлива навіть не музика, а веселощі, які вона створює довкола себе. Мені важко було налагодити особисте життя й зібратися купи часом важко — але це не до музики претензії, а до власного способу життя.

Тобто, життя як вечірка — це про тебе, але не твоє?

Про мене, але не зараз. Такого було повно, мені вистачило. Зараз хочеться знову сконцентруватися на справах, як років 10-15 тому: повернутися до музики, виступати, оце все. А веселощі часто вибивають з колії. Тобто, це ж круто, але не щодня, напевно. Знову ж — потрібен баланс.

Давай тоді наостанок дурне запитання: як ти доглядаєш за своєю бородою?

За допомогою напіврозбитої машинки для бороди. Стараюся доглядати, бо інакше мені нагадує про це дівчина. [Через день після інтерв’ю машинка зламалася остаточно]

Не боїшся зголити її всю?

Не боюся, але не хочу. Уже звикнув до неї. Останній раз мені довелося зголити бороду роки 4-5 тому, коли робили зйомку для нової бритви Philips.

 

Інтерв'ю взяв Богдан Конаков.