Cxemcast 023 – Konakov

01. Fuck the Adv.
02. Tender Age
03. STS-33 Tropicacid
04. Povyvox Arp
05. Dpeee
06. MS-1992 Acid
07. Trop. Metallic Organ
08. Clnki Part 2.
09. Clnki Part 1.
10. Dist. Guit. Smplr. (Skit)
11. Out of there
12. Padlow
13. Going to Poltava
14. Walking with Papa

Як і чому ти став музикантом?

Здається, я ніколи ним і не ставав. Ще з раннього дитинства наспівував пісні собі перед сном — не слова, лише мелодії — я називав це «нанаканням»; під час гри в пісочниці наспівував і таке інше. Банальна історія. Чим старшим я ставав, тим більше захоплювався музикою: татові платівки, перші касети, радіо, обмін дисками, уроки фортепіано, гітара; звісно, декілька альбомів в ejay… Навіть якийсь час грав в оркестрі на трубі. Мені завжди хотілося робити музику, це було моєю мрією.

Але я ніколи не володів якимось інструментом так, аби вважати це захоплення чимось серйозним. Утім, мені завше хотілося довести самому собі, що я здатен щось зробити, створити музику. Приблизно два роки тому я вирішив, що вона для мене важливіша за все, і відтоді я цілодобово пишу музику, вивчаю її, досліджую власні можливості та радію, коли щось виходить.Такий вибір не був спонтанним — мене все дістало й я зрозумів, що не можу не робити музику — як натягнута тятива в лука. Це моя потреба, тому я пішов на жертву й відмовився від достатку, постійної роботи й узагалі “правильного життя”. Мене перестали бентежити звичайні речі.

Між іншим, мені дуже подобається формулювання «музикант» — саме так я себе сприймаю сам. Який я діджей, якщо я жодної платівки не купив; який я продюсер без нормальних моніторів? Напевно, безглуздо ставити музику вище за все, але у мене поки так. Пам’ятаю випадок класі в другому, коли наш учитель музики, який грав на баяні, захворів, і заняття провела викладачка, яка грала на піаніно: всі займалися своїми справами, а я слідкував за її руками, вражений красою її гри.  

Які артисти впливали на тебе в процесі становлення?

Мій музичний світ як губка — вплив відбувався безперервно. Якщо зараз написати список, він вийде задовгим. Що справді важливо — я ніколи не займав негативну позицію. Навпаки, слухав усе, що мені траплялося. Інтернет у мене з’явився доволі пізно, десь у 2009-му, тож довго доводилося довіряти рекомендаціям друзів і знайомих. Якщо мені щось не подобалося, це було свідомо й уже незворотньо. З інтернетом з’явилася звичка слухати альбом або навіть декілька релізів на день. Варто тут зазначити, що слухати для мене — це коли заплющуєш очі й пірнаєш углиб; на ходу музику почути важко.

Не можу сказати, що мій смак був ще з дитинства особливим; але, чим більше я слухав музику, тим більше хотілося знаходити саме те, що подобається. Тобто, якщо я любив різні довгі інтро перед початком пісні, то хотілося знаходити щось подібне. Якось я почув, як звучить орган Гаммонда з 60-х, і зробив збірку з треками, де є його звук.

Я довгий час узагалі не розумів і не сприймав серйозно електронну музику — мені здавалося, що вона буває лише танцювальна, я її уникав. Хоча ось електронні вставки в психоделічному році мені страшенно подобалися. Я був у захваті, коли довідався, що електронна музика — це не лише «бумц-бумц».

До того ж, музика для мене була доволі важливим соціальним чинником: другим після запитання про ім’я під час знайомства від мене зазвичай було запитання про музику. Добре, що тепер я так не роблю — зараз снобізму побільшало, нічого не до вподоби.

Може так трапитися, що тобі все це набридне? Багато людей обламуються та починають займатися комерцією; на скільки тебе вистачить?

На скільки мене вистачить? Помру старим і бідним! Гадаю, я відповідальний за вміння й здібності, якими я наділений.

Тобі не здається, що епоха музики як мистецтва давно закінчилася? Уже все вивчили й використали, а варіантів для експерименту не лишилося; що далі?

Нещодавно назвав один свій трек експериментальним. Просто сказав так, а потім довго довелося пояснювати, про що це я. Насправді, кожного разу, коли я сідаю за сетап, я починаю експериментувати… над собою. Смислу життя нема, все вже вигадали; тож я просто пишу треки й, може, вони комусь сподобаються, а ще краще — якщо навпаки!

Якось я замислився про музику, яка була настільки огидна, що її неможливо було слухати без наслідків, зокрема фатальних. Це кумедно. Якщо серйозно, я не думаю, коли роблю музику. Просто в мене такий спосіб життя: прокинутися, робити музику й лягти спати о шостій ранку. Я щасливий.

Усе ж таки глухий кут? Нічого нового ні ти, ні інший музикант принести в музику вже не зможе?

Я не можу таке обговорювати. Ось скажу, що я крутий і в моєму столі достобіса запаморочливої музики, танк у дворі й усе таке. А на ділі лайно буде. Мені здається, щось відбувається: з’являється нова й хороша музика, просто зараз велике перенасичення й через це складається хибне враження, що все погано.

Одна людина, яка любить критикувати музику, сказала мені, що я відповідальний за те, що роблю, а народжувати виродків — більший злочин, ніж не робити нічого. Хоча я вже давно сам зробив висновок, що якщо щось не виходить, треба продовжувати робити це далі; тоді просто не треба показувати результат цієї роботи, допоки в ньому сам не будеш певен.

Мені взагалі здається, що електронна музика зараз перетворилася на фолк і “для фолку”; тож те, що зараз відбувається, — звична справа: якщо раніше кожен міг узяти гітару й заспівати пісню, то зараз технології дозволяють сісти в кафе з лептопом і зробити техно-трек. До речі, це ж також цікаво — так можна передати ефект моменту, зафіксувати дух, атмосферу, щось таке. А взагалі сподіваюся, що невдовзі стане модно робити скульптури чи меблі, і всі горе-музиканти відсіються — тоді дихати легше стане. Бентежить мене лише те, чи я сам не народжую виродків.

Якщо музика стала твоїм способом життя, як починається твій звичайний робочий день як музиканта?

Це радше робоча ніч, а не робочий день. Пишу я переважно вночі, сиджу вдома. Прокидаюся, тисну ґудзик розподільника, надягаю навушники й починаю. Проблема зараз у тому, що я став забагато спати. Мені це не подобається, але змусити себе спати менше не можу. Я живу в приватному будинку: сад-город, кішки-собаки. Думаю вранці ходити рибалити.

А як щодо побуту: кава, сніданок, залипання у вікно? Мало хто знає, як живе сучасний продюсер.

Кава — звісно! Я кавоман. А ось щодо їжі повсякчас сварюся з мамою, бо часто забуваю поїсти, коли роблю музику. Тобто, я майже не їм, коли займаюся безперервно. Коли вибираюся в місто, хочу пошвидше додому, аби знову щось записувати. Ще свій сад люблю. Треба, до речі, його до ладу повернути. Узагалі мій дім — повна розвалюха, оскільки за ним ніхто не доглядає, а всі ці чигирі мені навпаки до вподоби. Треба надибати великий подовжувач — зроблю там відео-лайв!

Сам процес роботи завжди хаотичний, можу розпочати з ритму, розкрутки якогось звуку або просто з мутацій семплера — усе залежить від мого настрою. Я паралельно роблю декілька треків і деколи заходжу в глухий кут; тоді я відкладаю один трек і починаю другий, а потім відкладаю цей другий і повертаюся до першого. Іноді забуваю повернутися й через тиждень знаходжу проект, про який уже й забув, — вмикаю й відразу з’являється безліч нових ідей. Зараз інколи працюю із замальовками річної давнини. Не пам’ятаю навіть, як їх робив, — створюється враження, наче це взагалі чужа музика.

Щоразу, коли я починаю щось робити, доводиться займатися самоосвітою: сиджу цілу ніч (часто не одну) й вивчаю якийсь синтезатор чи педаль якусь. Днями розмірковував, чому я почав робити електронну музику, й відповідь трапилася мені випадково — оскільки апаратура не дозволяє записувати декілька інструментів одночасно, я можу робити лише такі треки, де не більше шести-восьми доріжок. Якщо доріжок більше, починаються проблеми з софтом або комутацією. Так у мене виникло свого роду правило працювати лише з трьома основними доріжками. Я їх назвав: енергія, краса та новина — це основні складові вдалого треку.

Ми з тобою нещодавно говорили про другий танцпол на Схемі. Який би ти запропонував локальний лайнап для нього?

Я тільки починаю потрохи відкривати локальних музикантів. До речі, почалося це з того, що декілька років тому в одній анкеті треба було написати про українську сцену, і я провів декілька тижнів у дослідженні. Є ті, хто мені подобаються; важливо, що ми вже встигли хоча б трохи познайомитися. Поіменно називати не хочу. Ти ось звідкись про мене ж довідався, побачив мою сторінку, запросив зробити мікс. А зараз я вже обговорюю, хто класний, а хто ні.

Краще розповім про один випадок: якось з друзями в Полтаві вирішив влаштувати вечірку й привезти на неї DJ Borys. Боря цілком обґрунтовано очікував, що місцева підтримка в музичному плані буде доволі слабкою, але був приємно здивований зворотнім. Мені здається, у кожному містечку знайдеться двійко-трійко людей, які ставлять або пишуть гарну музику.

Єдиний, кого хотів би виокремити, — мій друг Нікіта, у якого зараз монікер Kaan Kaas. Він не тільки показав мені свого часу таких чуваків як Данііл Лопатін, Колін Стетсон, Actress, The Caretaker і багатьох інших; але й сам пише цікаву музику й діджеїть. Треба б ще Коппфману почати грати, бо смак у нього чудовий.

Зараз ти робиш інтерв’ю для Схемкастів. Як гадаєш, чи треба розвивати цей напрямок, робити журнал або щось подібне? Чи є взагалі потреба в місцевому медіа?

Звісно, потрібно! У нас нічого немає: ані порталів, ані журналістів, ані лейблів; є лише декілька гарних промоутерів. Навіть якщо діджеїв узяти — грають одні й ті ж люди, бо всі інші — офісний планктон без смаку, який може хіба “подіджеїти” ввечері в п’ятницю. Для початку, медіа може бути просто блогом, але хотілося б, аби утворився лейбл.

Я навіть думав, що під егідою Схеми можна було б робити не лише рейв-вечірки, але й інші події. Власне, і почав робити ці інтерв’ю, аби познайомитися з іншими чуваками — ми ж усі на одній хвилі, а отже нам є про що поговорити. Якщо це буде потрібно не лише музикантам, Схема може перетворитися на “трамплін” для таких, як я.

Як відрізнятиметься твій лайв на наступній Схемі від того, який ти грав у січні?

Ну, зі своїми абстрактними замальовками не буду знущатися. Я дедалі більше роблю танцювальну музику, оскільки мені зараз цікаво вивчати те, як звичайний пульс може довести танцпол до божевілля. Тож цей лайв у мене зумисно танцювальний. Хоча, я все одно пишу багато ембіенту, ламаних композицій, просто замальовок — але винятково для домашнього вжитку (сміється). Може, ще сценічний костюм одягну, га! Музикою вже ж нікого не здивуєш.

У тебе є приблизний зріз твоєї аудиторії? Для кого ти прагнеш грати в ідеальному світі?

Інколи я ставлю свої речі батькам — цікаво спостерігати за їхньою реакцією. А взагалі мені не дуже подобається, що багато людей зараз приходять на вечірку не заради музики.

Хотілося б розуміти, що денс-музика — вона для танцю. Мені ще доведеться багатьом речам навчитися, аби моя музика доходила до людей і передавала їм те, що я в неї вклав. Декілька разів я ловив захоплені погляди слухачів, які пробирали мене до мурашок. А взагалі про такі речі я не думаю.

Але тобі цікавіше грати для тих, хто “в темі” чи тобі не важливо, наскільки слухачі підкуті музично?

Все одно спершу тебе сприймають ті, хто в темі, а вже потім, якщо ти продовжуєш робити щось варте уваги, — помічають усі інші. Якщо людина, чий музичний смак я поважаю, плескає мене по плечу — значить, усе це не дарма. Можна говорити, що визнання музиканту не потрібне, але воно мотивує його робити щось далі.

Було б занадто егоїстично робити музику лише для себе. Коли я бачу тих, хто слухає мою музику, — це для мене подія на особистому рівні. Це набагато краще, ніж безособові прослуховування в інтернеті. Також мені радісно, коли я відправляю великим музикантам чи лейблам свою музику, а вони мене хвалять.

У мене в арсеналі є вже декілька крутих лейблів, з якими я спілкуюся за визначеним принципом: відправляю їм партію нових записів, а вони кажуть “круто-круто”. Це таке самоствердження. Звісно, мене засмучує, що немає поки конкретики щодо релізів, але думаю, це питання часу. Коли критикують, виникає бажання зробити ще краще, аби вже точно зайшло.

Так, останнє запитання: що ти сьогодні їв?

Сьогодні я додому до батьків заходив, тож їв кашу, салат і рибку. А вранці снідав манною кашею під Severed Heads — Gashing The Old Mae West.

 

 

Інтерв'ю взяв Слава Лепшеєв.