Cxemcast 055 – CHSZM

Давай розпочнемо з твого сету. Що там усередині? З яким матеріалом ти працював?

Сет об’єднує композиції, написані з 2015 року по сьогодні. Серед них реворк на аудіоверсії віршів Caroline Bergvall — Ambient Fish і Khary Jackson — How To Make Love. Також там є ремікс на новий трек київського ембіент-колективу Art Electronix.

Зараз я працюю над першим повноформатним альбомом, випуск якого заплановано на 2019 рік, є трошки коротких уривків і звідти.

Сет близький за звучанням до моєї програми, з якою я поїду в тур на початку 2018 року на підтримку мого нового EP – Bee Pole.

Судячи з твоєї музики, у тебе має бути якась колекція «заліза». Це так?

Ні, я принципово відмовляюсь обтяжувати себе чимось, крім мого лептопа. Це вмотивовано тим, що комп'ютер, як на мене, є самодостатнім засобом. Тут мої погляди схожі з поглядами Голлі Герндон, яка говорила, що комп'ютер – це найбільш інтимний інструмент. Це багатофункціональний особистий простір, завдяки можливостям якого створюється продукт, з яким зустрінеться слухач.

Що чекає на тих, хто прийде на твій виступ уперше?

Звуки дитячої бійки, щирої й жорстокої.

Як танцювати під твою музику? Чи потрібно під неї взагалі танцювати?

Я не диктую умови для прослуховування моєї музики. Вона танцювальна для тих, у кому вона резонує бажанням рухатись. І нетанцювальна для тих, кому під час прослуховування спокійно, чиє тіло розслаблене. Утім, відвідувачі моїх виступів навряд можуть сказати, що я намагаюся завести слухача до зони комфорту.

Як ти собі уявляєш чемпіонат світу з медитації? (CHSZM - це транслітерована абревіатура для Чемпіонат Світу З Медитації) Хто його виграє?

У цьому нервовому світі постправди виграє той, хто щиро цього не захоче.

Звідки взагалі взялась така назва?

Посеред 2013 року я подумав, що «Чемпіонат Світу З Медитації» звучить смішно. Відтоді минуло 4 роки, а назва проекту змінилася на транслітеровану абревіатуру.

Ти оприлюднив на Facebook список улюбленої музики за 2017 рік. Як ти відбираєш музику, яка потрапить до твого програвача? Наскільки взагалі чужа музика впливає на те, що робиш ти?

Я стежу за декількома невеликими лейблами на Bandcamp і Soundcloud. Мені цього здебільшого вистачає. Чужу музику я слухаю набагато менше, ніж працюю зі своєю. Найбільший вплив на мене справили альбоми Kanye West — Yeezus і Grouper — Ruins. Хочеться думати, що моя музика десь на перетині цих робіт, принаймні зараз.

Ваня Самокруткін з одеського лейблу «Система» сказав про твій реліз у них так: «Це мила й експериментальна музика, яка дуже добре працює в подкастах і під час живих виступів; у неї доволі експериментальне звучання, але вона не відлякує любителів танцювальної музики». Ти очікував на подібну реакцію?

Я не планував спровокувати про мій реліз якусь специфічну думку. Для мене це запис про боротьбу природних сил з сучасними технологіями. Звідси й маса паттернів, наелектризованого стрекоту й шуму підземних вод.

Як тобі сучасна українська експериментальна сцена? Де там ти сам?

Нема ніякої «сцени». Є окремі наші артисти, чия робота дає можливість людям обирати, що слухати. Експериментальною така музика називається лише номінально, просто тому, що вона погано піддається опису з точки зору її функції та значення в країні, де досі домінує культ клубної «танцювальності».

Популярні зараз події у нашій електронній музиці – це рейви. Рейв, принаймні такий, яким його видають нам зараз, – явище авторитарне, воно навертає слух відвідувача виключно на поділ музики на «танцювальну» та «нетанцювальну». Унаслідок такого спрощення змінюється й попит на електронну музику.

Я сам не поставив би себе у якусь нішу. У мене зберігається відчуття, що я на своєму місці незалежно від того, що відбувається в музиці сьогодні – в Україні чи в світі.

Ти з Харкова – великого міста, де обмаль музичних закладів (принаймні, так здається зі сторони). Як так склалося?

Взагалі я з міста Слов'янськ, де музичних місць, у нашому з тобою розумінні не було зовсім. У 2014 році, коли я переїхав у Харків, я очікував потрапити в середовище з достатньою кількістю музичних подій та цікавих майданчиків. Зараз я тут уже понад три роки і можу сказати, що нестача таких закладів у Харкові викликана загальною інертністю місцевої спільноти. Супроти культурного вакууму не було жодної узгодженої дії, яка б мала довготривалий ефект.

На весь Харків лише один впізнаваний клуб, найвідвідуванішими подіями якого є або незграбні клони Схеми, або концерти пост-панку на хвилі хайпу довкола «нової української музики».

Хоча розвиток великих українських міст нерівномірний, рано чи пізно Харків зможе щось протиставити музичноорієнтованим закладам Києва. Щоправда, невідомо, скільки часу для цього потрібно.

Харків, Київ, Москва, Львів – як тобі було грати в кожному з цих міст цьогоріч?

Однаково круто було і в Києві, і в Москві. У першому випадку це була презентація мого ЕР, а в другому – презентація нового альбому прекрасного артиста Zurkas Tepla. Інші поїздки – нічні лайви у лайн-апі разом з чудовими музикантами та моїми гарними друзями John Object і Sasha Very.

Зовсім нещодавно ти випустив відео на трек Fake Cough. Навіщо в 2017-му році знімати відео для своїх треків? Яке з переглянутих останнім часом тебе зачепило найбільше?

Відеокліпи як форма образного мислення, що накладена на музичну композицію, матимуть потенціал у розвитку і в 2027 році, а помруть хіба лише після смерті кінематографу. Відео, яке зняла Deomrad на мій трек, прекрасно показує те, якими я уявляю відеокліпи сьогодні – на мою музику і не тільки. Після виходу цієї роботи з'явилось відчуття появи нової частини тіла. Так, наче тепер я можу говорити зі слухачем вже не лише в форматі концерту чи завантаженого на комп'ютер .wav-файлу.

Я дуже рідко переглядаю відеокліпи. Улюбленим у дитинстві було відео на пісню  Depeche Mode — Wrong. Сьогодні – це кліп на трек Félicia Atkinson — Adaptation Assez Facile з альбому Hand In Hand.



Інтерв'ю взяв Дарко Лісень.